Нова українська школа: порадник для вчителя - Плеяди 2017

РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ДІТЕЙ 6-7-РІЧНОГО ВІКУ

ПОЧАТОК НАВЧАННЯ У ШКОЛІ: ВПЛИВ НА ЕМОЦІЙНИЙ СТАН І ПОВЕДІНКУ ДИТИНИ

У дитини своє особливе уміння бачити, думати і відчувати; немає більш безглуздого, ніж намагатися підмінити у них це вміння нашим.

Жан-Жак Руссо

Початок навчання у школі - визначний момент у житті ди­тини. Він кардинально змінює весь спосіб її буття. Властиве дошкіллю безпечне й безтурботне середовище змінюється світом, наповненим безліччю вимог, обов’язків і обмежень: жорсткий режим відвідування школи; систематична праця, укладена в більші часові рамки; нові норми і правила пове­дінки; виконання вказівок учителя.

Свій новий статус школяра дитина не завжди сповна усві­домлює, але обов’язково відчуває і переживає його: пиша­ється тим, що стала дорослою; з’являється бажання бути успішною у навчанні. Для першокласника це означає те саме, що бути хорошим і улюбленим. Дитина переконана в тому, що у неї має все виходити, тому сильно переживає свої невдачі, не завжди розуміє їх причини.

Початок навчання є для кожної дитини сильним стресом - водночас із тим, що її переповнюють почуття радості, захва­ту або здивування, відчуває тривогу, розгубленість, напругу. У зв’язку з цим у першокласників в перші тижні відвідування школи знижується опірність організму, можуть порушувати­ся сон, апетит, підвищуватися температура, загострюватися хронічні захворювання. Діти можуть без причини вередувати, дратуватися, плакати. Вони легко відволікаються, не здатні до тривалого зосередження, володіють низькою працездат­ністю і швидко стомлюються, збудливі, емоційні, вразливі. У зв’язку з таким станом традиційно для нашої школи на пер­ші тижні припадає адаптаційний період, під час якого менша кількість уроків, незначне навчальне навантаження, режим дня схожий на той, до якого діти звикли до школи.

http://klasnaocinka.com.ua/ru/article/adaptatsiinii-period-ta-pedagogichni-osoblivosti-o.html

http://www.myshared.ru/slide/1216319/

Водночас із початком шкільного навчання відбувається ви­рішальна зміна соціальної ситуації розвитку дитини. її відно­сини із дійсністю перебудовуються: система відносин «дити­на - дорослий» диференціюється на дві частини: «дитина - батьки» та «дитина - учитель». При цьому остання визначає відносини між дитиною і батьками, дитиною й іншими дітьми. Маленький школяр стає суб’єктом соціальних стосунків і на­діляється суспільно значущими обов’язками, за виконання яких отримує громадську оцінку. У першому класі для дити­ни вчитель стає найбільш значущою персоною. Його похва­ла або осуд часто важливіші, ніж оцінка батьків.

В основі навчання молодших школярів перебуває взаємодія дітей і дорослих - гра, спільна праця, пізнання, спілкування. Поступово дитина стає активним учасником цього процесу. Вона спільно з учителем визначає мету, відкриває нові знання, засвоює навчальні дії, експериментує, несе відповідальність за свою роботу. Тож, важливо відразу уникнути авторитарного впливу на особистість дитини, встановити й підтримати добрі стосунки, довіру у спільній діяльності.

Нова ситуація розвитку обумовлює необхідність організації особливого середовища (Розділ 4) й віковідповідної діяль­ності, в якій дитина могла б себе реалізувати. Визначальним для вибору форм і способів реалізації навчання є дані вікової психології про те, що початок навчання у школі збігається з початком другої фізіологічної кризи - «кризи семи років». Великі зміни у сфері соціальних відносин і діяльності дитини відбуваються на фоні перебудови всіх систем і функцій ор­ганізму, що вимагає більшого напруження та мобілізації його резервів.

У цей період життя змінюється психологічний портрет дитини, перетворюються його особистість, пізнавальні і розумові можливості, сфера емоцій і переживань, коло інтересів.

ОСОБЛИВОСТІ ПСИХІЧНИХ І ПІЗНАВАЛЬНИХ ПРОЦЕСІВ

Якими є особливості дитини 6-7-ми років?

Процес сприймання

У дітей шестирічного віку процес сприймання готовий до переходу на якісно інший рівень - виникає можливість формування складних еталонів, які ґрунтуються на взаємно підпорядкованих ознаках.

Це полегшує впізнавання і категоризацію на основі не лише сенсорних, а й сутнісних характеристик об’єктів.

Одним із прикладів таких змін є здатність першокласників класифікувати об’єкти за різними ознаками. Тому вивчення інтегрованого курсу або предметів у 1 класі варто розпочинати темами(Розділ 6), що передбачають аналіз об’єктів за різними ознаками, далі - їх узагальнення й класифікацію за визначеними ознаками.

Водночас зауважимо, що зазвичай першокласники можуть виділити з нескінченної кількості властивостей лише 2-3. У міру розвитку дітей, розширення їхнього світогляду така здатність вдосконалюється, проте, необхідно також і спеціально вчити школярів бачити в предметах та явищах різні сторони. Для цього можна застосовувати при­йом порівняння одного предмета чи явища з іншим.

https://www.youtube.com/watch?v=inbv3gSbxo8

Зорове сприймання

У цей період навчання слід зважати на один із виявів труднощів зорового сприймання – феномен дзеркальних рухів. Він проявляється у помилках графічної діяльності: реверсії форми, порушення порядку елементів і напрямів написання.

Це пояснюється тим, що механізми організації зорово-просторової діяльності, дріб­ної моторки і зорово-моторної пам’яті ще недостатньо зрілі, хоча діти добре копі­юють, штрихи в них стають більш чіткими і завершеними. Тому до таких проявів потрібно ставитися з розумінням, не форсувати навчання й запобігати панічним ре­акціям з боку дітей, а особливо - їхніх батьків.

Так само прийнятною є діяльність, пов’язана з просторовою орієнтаці­єю. Навчальний зміст доцільно збагачувати завданнями на визначення місця розташування об’єктів, орієнтування на площині тощо (вправи на штрихування, відтворення пропорцій, зорові і графічні диктанти, встановлення закономірностей, продовження послідовностей та ін.).

https://www.facebook.com/priobshtavashtoobrazovanie/?hc ref=ARRGazAtgST- i5bOADXsbGh vCiLGT5nzOPkSicTiRZdAAdZFJBcrVdYG1Cr8GXwWkM

Пізнавальні процеси

Молодший шкільний вік є періодом розвитку пізнавальних процесів: вони стають усвідомленими і довільними. Дитина поступово вчиться управляти увагою, пам’яттю, мисленням.

· Увага першокласників на цьому етапі ще слабо організована, вона має невели­кий об’єм, погано розподіляється, нестійка.

Тому для концентрації дітям потрібна зовнішня допомога (часта зміна завдань, цікаві ілюстрації, звукові сигнали, ігрові ситуації тощо). Відво­лікання у дітей на уроках досить високе, натомість контролювати свої дії (наприклад, перевірити наявність помилок в написаному) дитина ще вміє погано.

Увага багато в чому визначається темпераментом кожної дитини, стилем сприймання.

Так,

· діти аудіального типу краще сприймають інформацію на слух;

· візуального типу - на зображеннях;

· кінестетичного - легше засвоюють матеріал у практичній діяльності.

Тому буде корисним виявити відповідні особливості за допомогою спеціальних методик, й урахувати результати цього міні-дослідження

Ту доборі методичних прийомів і форм навчання.

https://dvtpsvholog.com/2015/02/14/інстрvменти-діагностики/

http://vrok.pp.ua/serednva-osvta/7119-dagnostika-ditini-vidi-metodi-testi-dlva-dtev.html

https://www.voutube.com/watch?v=Zu5JQsxfuPM

· Проте, у першокласників добре розвинена мимовільна пам’ять, яка фіксує яскраві, емоційно насичені для дитини відомості і події її життя, отже у навчанні доцільно використовувати цікаві й захоплюючі матеріали, яскраві візуальні опо­ри, динамічні включення, емоційно збагачені ситуації тощо.

Пам’ять характеризується високою мірою механічного запам’ятову­вання на основі численних повторень. Однак її самоконтроль ще не сформований - добре, швидко й на тривалий час засвоюється те, що справило сильне враження.

· Натомість уява дітей у цьому віці досить розвинута, вона має не лише відтворювальний, а й творчий характер.

· Від початку навчання центральне місце у психічному розвитку дитини займає мислення.

У цей період відбувається перехід від наочно-образного до словесно-логічного, понятійного мислення. У першокласників такий процес переважно характеризу­ється конкретністю й спирається на наочні образи й уявлення.

Це означає, що для здійснення розумових операцій порівняння, ана­лізу, узагальнення, логічного висновку дітям необхідно спиратися на наочну основу. Саме тому на уроках у першому класі систематично використовують дидактичний роздавальний матеріал.

https://www.youtube.com/watch?v=-xYXbLP1w0I

Дрібна моторика

Побіжно зауважимо, що описана вище діяльність повинна відбуватися паралельно з розвитком дрібної моторики. Однак у дітей дрібні м’язи кисті руки та пальців поки недостатньо сформовані, не зап’ястя і фаланг пальців, у них ще недосконала

завершене окостеніння кісток нервово-м’язова регуляція.

Тому на уроках доцільно виконувати велику кількість практичних вправ з роздатковим матеріалом - картинками, геометричними фігу­рами різного розміру і кольору, паличками, намистинками, ґудзика­ми, горіхами, шишками тощо. Не варто зловживати надмірною кіль­кістю одноманітних і частих графічних вправ, аби запобігти втомлю­ваності, роздратуванню, втраті інтересу.

Існують емпіричні дані, що виконання одного виду роботи має тривати стільки хвилин, скільки років життя дитини.

https://www.youtube.com/watch?v= 4AjEpqbKrA&t=13s

Між тим, до 6-7 років сфера пізнання дитини розширюється на більш абстрактні характеристики середовища. Відбувається перехід сприймання на якісно інший рівень організації, що зу­мовлює розвиток здатності розуміти деякі абстрактні власти­вості об’єктів навколишнього світу. Тому зміст навчання посту­пово розширюється колом абстрактних понять. Для розвитку мислення постійно потрібна «пожива». Реальним живленням для мозку є інформація ідеального (абстрактного) характеру.

У змісті навчання вона представлена знаннями, що подаються через поняття, уявлення, закони, залежності, закономірності тощо. Однак, розуміння цих елементів змісту досягається лише за умови конкретного підтвердження прикладами. Вони мають бути близькими до реального життя дитини, оскільки її мислення тісно пов’язане з особистим досвідом, і тому в предметах вона виділяє ті сторони, які свідчать про їх застосування, про дії з ними.

У цьому зв’язку в перші місяці навчання особливо важливо спиратися на дошкільні надбання дітей, тому початкові теми інтегрованого курсу варто пов’язати з узагальненням і систематизацією уявлень дитини про зрозумілі й доступні поняття, сформовані у передшкільний період.

https://www.youtube.com/watch?v=q0DrWU8wucA&t=1138s

ЕТАПИ ТА УМОВИ РОЗВИТКУ ПІЗНАВАЛЬНИХ ІНТЕРЕСІВ

Для повноцінного засвоєння молодшими школярами розумових дій і понять до­цільно дотримуватись такої послідовності:

1) виконання опредмеченої дії.

Цей етап заснований на отриманні реального досві­ду. Діти маніпулюють групою фізичних об’єктів, виді­ляють в них ті аспекти, які свідчать про їх застосуван­ня, виконують дії з ними. Для виконання опредмечених дій використовують або реальні предмети, або їх моделі (палички, смужки, намистини, кубики тощо).

2) виконання дії у частково матеріа­лізованій формі.

Тобто працюють з об’єктами, зображеними на ілю­страціях посібників або на екрані. Ті самі дії, що роз­глядалися на попередньому етапі, тепер подають­ся у вигляді зображень. Такі дії супроводжуються детальним коментуванням уголос кожного кроку, тобто зі словесним роз’ясненням усіх здійснюваних операцій. До наступного етапу переходять лише піс­ля ретельного закріплення матеріалу.

3) виконання дії в абстрактному вигляді за допо­могою системи символів, знаків.

На цьому етапі коментування дії поступово перехо­дить у внутрішній план - спочатку вона промовля­ється пошепки, а потім - про себе в розгорненому, й, нарешті, - скороченому вигляді.

За такою ж послідовністю формують в учнів уміння. Це тривалий процес, його не можна проводити ущільнено за короткий час.

З цією метою використовують численні вправи різного рівня засвоєння - від репродуктивного наслідування, виконання за зразком - до перенесення розумової або практичної дії у змінені умови (завдання із зайвими даними, творчі завдання, завдання з логічним наванта­женням тощо).

https://www.bsu.by/Cache/pdf/428333.pdf

https://www.voutube.com/watch?v=3jAcQKpzFt4&t=446s

https://www.voutube.com/watch?v=KVEavhaeRgM&t=818s

Рушійною силою навчання у молодших школярів постають пізнавальні інтереси.

Хоча у шестирічних першокласників переважають ігрові інтереси, їм також прита­манна цікавість до шкільного життя як відображення бажання бути дорослішими.

«Діти прагнуть до шкільного життя зовсім не для того, щоб продовжи­ти там свої ігри, а для того, щоб утвердитися у своєму дорослішанні»

Ш. О. Амонашвілі

Таку властивість можна пояснити потребою у нових враженнях і природною до­питливістю, її відносить до числа сприятливих передумов формування в молодших школярів позитивних мотивів навчання.

Інтерес до навчання

Інтерес до навчання у дітей цього віку вкрай не­стійкий, більшість із них не виявляє вольових зу­силь до подолання навчальних труднощів, нато­мість тривалий час цікавляться зовнішнім боком шкільного життя.

Проте, позитивного ставлення до школи, до статусу школяра недостатньо для за­безпечення стійкого мотиву навчання, якщо дитину не цікавить сам процес пізнання.

Емоційно-вольова сфера

Емоційно-вольова сфера першокласників та­кож має певні особливості. У цьому віці відбува­ється формування нового типу поведінки, який визначається суб’єктивними уявленнями дітей про поводження.

· Вони вже можуть диференціювати свої бажання і обов’язки, усвідомлювати себе частиною колективу.

· У них помітно зростає здатність оцінювати власну діяльність і вчинки.

· Учні можуть узгоджувати свої дії з діями інших, проте не завжди нехтують свої­ми інтересами заради спільних, групових інтересів.

· У дітей означеного віку недостатньо обмірковані імпульсивні дії і вчинки співіс­нують з окремими формами довільної поведінки.

Таким чином, у шестирічних першокласників переважають побіжні інтереси, спря­мовані на привабливі предмети, факти та явища (рефлекс «Що таке?») або на ок­ремі захоплюючі, емоційно забарвлені види діяльності (малювання, ліплення, аплі­кація, драматизація, танці тощо). Ці інтереси часто викликані випадковими обста­винами чи природною цікавістю.

Водночас, учні цієї вікової групи переважно готові до оволодіння ці­леспрямованим процесом пізнавальної діяльності, збагачення досвіду новими видами діяльності.

Організовуючи будь-яку діяльність, передусім вона має викликати в учнів певну зацікавленість.

Цікавість

Цікавість є початковою стадією пізнавальної спрямованості дитини. На цьому етапі вона без­посередньо пов’язана не із змістом діяльності, а з емоційною реакцією на новизну ситуації, по­дразників, з якими стикається учень у процесі активної взаємодії з предметами і явищами нав­колишньої дійсності.

Цікавість не виходить за межі відображуваного; це простий прояв дослідницького рефлексу.

Під час первинного ознайомлення з певним видом діяльності цікавість можуть збудити приклад учителя, манера його поведінки, його енту­зіазм та зацікавленість у справі, наочні посібники, досвід діяльності інших учнів тощо.

Допитливість

На основі цікавості виникає допитливість - праг­нення дитини проникнути за межі побаченого. Для допитливості є характерним прагнення до пі­знання глибших зв’язків і відношень; вона виявля­ється у формі загального інтересу до всього, з чим доводиться стикатися дитині.

Це, у свою чергу, призводить до того, що від елементарного безпосереднього ін­тересу до нових фактів і цікавих явищ він переростає в інтерес до пізнання іс­тотних властивостей предметів і явищ, до встановлення причиново-наслідкових зв’язків, закономірностей.

Таким чином формуються зовнішні мотиви, які у подальшому поро­джують диференційовані пізнавальні інтереси. Вони характеризують­ся прагненням розв’язати можливі проблемні питання на практиці, по­требою творчого застосування знань, їх поповнення.

Для ефективності розвитку пізнавальних інтересів молодших школярів необхідні відповідні умови, зокрема такі:

1. Урізноманітнення чуттєвого досвіду.

2. Усвідомлення учнем особистої та суспільної цінності знань і вмінь, які набуваються.

3. Переживання успіху у роботі, наявність позитивної емоційної атмосфери.

4. Помірна складність і посильність завдань.

5. Опора на попередній досвід учня.

6. Активний, продуктивний і творчий характер діяльності.

7. Сформованість в учнів провідних прийомів навчальної діяльності.

Регуляція поведінки

Важливим новоутвореннями в молодшому шкільному віці є якісно новий рівень розвитку довільної

регуляції поведінки; рефлексія, аналіз, внутрішній план дій; розвиток нового пізнавального ставлен­ня до дійсності; орієнтація на групу однолітків.

Цей вік є сприятливим для формування мотивів учіння, розвитку стійких пізнавальних потреб; розвитку продуктивних прийомів і навичок навчальної діяльності; розкриття індивідуальних особливостей і здібностей; розвитку навичок самоконтролю, самоорганізації та саморегуляції; становлення адекватної самооцінки; розвитку критичності в ставленні до себе та оточуючих; засвоєння соціальних норм, розвитку навичок спілкування з однолітками, встановлення тісних дружніх контактів.

ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ДИТИНИ ПІД ЧАС ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАННЯ

Окремо варто зупинитися на деяких особливостях розвитку сучасних дітей 6-7-ми років, які варто враховувати під час організації навчання першокласників. Вони заполучені з професійних джерел нейропсихологів і нейропедагогів, де сформовано психологічний портрет сучасної дитини.

Останніми роками все більше дітей не мають бажання йти до школи. причини та­кого стану різні, зокрема:

1. діти об’єктивно набагато більше знають про школу й часто з телебачення або з розмов між дорослими в негативному контексті;

2. вони не сприймають вступ до школи як щось особливе, етапне. Раніше вважалося, що дитина-першокласник вже вміє себе організувати, відчуває змістовний інтерес до школи. У термінах психології, це певне «ядро особи­стості», яке зумовлює інші властивості, інтелектуальні та емоційні. Зараз ми не знаходимо такого ядра у дітей на порозі їхнього шкільного життя;

3. для сучасних першокласників школа - це вже не те безумовно привабливе місце, яким вона була 30 років тому й закріплена в стереотипах старших поколінь.

Переважна більшість літератури з вікової психології, якою користуються у вищій школі, описує першокласників ХХ століття. Порівнюючи ту картину, що ми бачимо сьогодні, з власним дитинством або з дітьми, які приходили до школи 20-15 ро­ків тому, нинішнє хочеться назвати «неправильним». Багатьом так і здається, що дитинство, наприклад, 70-80-х було «ідеальним». В описах класиків вітчизняної психології воно виглядає як дуже «правильне». Але тоді не може бути, що протя­гом всієї людської історії дитинство розвивалося, поліпшувалося, досягло свого апогею у 1980-і рр., а потім раптом стало псуватися.

У чому ж причина того, що сучасні діти значно відрізняються від своїх однолітків 30 років тому? Передусім, батьки стали менше спілкуватися з дітьми. За об’єктивними даними, до 70% дітей пережили родовий стрес при патології вагітності та пологів, що впливає на розвиток дітей у цілому. Зрозуміло, що стан психологічного і психічного розвитку впливає на розумові процеси, які в

основі навчальної діяльності.

· Як відомо, першим компонентом будь-якої діяльності є мотиви. Що відбуваєть­ся нині з мотиваційною сферою молодших школярів?

Раніше основним питанням дітей 5-6 років було «Чому?» (так званий вік «чомучок»). У сучасних же дітей - «Навіщо?». Тобто діти зосереджуються не на причинно-наслідковій залежності між об’єктами і явища­ми, а їх цікавить сенс своїх вчинків і дій.

Отже, із сучасними дітьми треба домовлятися, повсякчас мотивувати на виконання певної роботи. Тепер не лише кожен урок слід розпочинати так званим «мотиваційним моментом», а кожен його етап чи навіть завдання. Зважаючи, що слова дорослого не завжди відразу сприймаються учнями, доцільно повсякчас ілюструвати сказане, наприклад, готовими роботами, власним прикладом, практично (компетентнісно, життєво) зорієнтованими завданнями, обов’язковою умовою яких є близький дитині життєвий контекст.

· Наступна проблема - заняття дітей у вільний час вдома. Переважну кількість часу діти проводять з різноманітними гаджетами, за переглядом телепередач або за грою на комп’ютері.

Як наслідок, під впливом хаотичного потоку інформації, що тисне на свідомість дитини, їй важко зосередитись, складно збагнути, що важливе. Такий стан психо­логи називають «ситуацією розірваних зв’язків». Отже, дітям необхідне постійне зовнішнє стимулювання, яке вони звикли одержувати з екрану, тому їм складно сприймати усне мовлення вчителя чи інших учнів, у результаті - складнощі з розу­мінням текстів (написаних чи почутих).

Як учителю привертати увагу до своїх слів?

Часто спрацьовує момент неочікуваності, коли вчитель виконує екзальтовану роль або робить якусь неочікувану справу. Проте, не варто цим зловживати - учитель і учні мають бути друзями, але вони не ровесники.

Можна порадити скористатися додатковими сигналами, умовними позначеннями. Наприклад, як домовитись, коли всі повинні затихнути й звернути увагу на вчителя. Учитель підіймає руку й так само роблять всі учні, які помітять цей рух.

Ті педагоги, які використовують цей прийом, відзначають, що відбувається швидка ланцюжкова реакція; дітям, які встигли раніше за інших помітити сигнал, це вида­ється грою; так поступово шум стихає, решта учнів помічають зміну й приєднують­ся до загалу.

Так само використовують сигнальні картки, коли учні, наприклад, хочуть спові­стити вчителя про розуміння завдання або складнощі в його виконанні (краще їх виготовити самостійно - на кольоровому цупкому папері кожному обвести свою долоню, вирізати й прикріпити до неї цупку довгу смужку).

Чому учням складно переносити увагу з одного предмета діяльності на інший?

При постійному безконтрольному перегляді комп’ютерних ігор, програм, телевізо­ра, де відбувається швидка зміна кадрів, у дитини активізуються тільки високочас­тотні компоненти. Проте, основним фактором організації будь-якої психомоторної діяльності - мовної, графічної та ін., є низькочастотні ритми довільних фізичних зусиль.

Отже, не варто зловживати на уроках використанням персональної комп’ютерної техніки. Як не дивно, але і в сучасних умовах ілюстрації мають більший позитивний вплив.

Також обережно треба використовувати нині популярну геймофікацію - технологію застосування ігрових механік у неігрових процесах. її пропагандисти стверджують, що при правильному застосуванні цей підхід дозволяє в рази збільшити ефективність вирішення завдань.

Однак, усім відомо про схильність дітей до ігроманії. Дедалі частіше чути нарікання батьків, що крім комп’ютера дітей нічого не цікавить. У зв’язку з цим на сполох б’ють не тільки психологи, які прирівнюють шкоду від ігроманії до алкоголізму та наркома­нії, а й нейрофізіологи, які помічають у дітей виражену деградацію розумових проце­сів, зниження інтелектуальної лабільності, навіть ураження сірої речовини.

Це має нас застерегти не лише від цілісного застосування названої технології, а й від інтенсивного використання її елементів.

За спостереженнями психофізіологів, після комп’ютерної гри (в тому числі комп’ю­терного тренажера) дитина може повернутися до нормального стану, в якому здат­на сприймати навчальну інформацію, лише через 10-15 хвилин.

Швидка зміна кадрів розгальмовує дитину, не дозволяє їй зосередитись.

Тому урок бажано будувати таким чином, щоб більша частина часу приділялася розгляду однієї теми, при чому завдання мають вибудовуватись у систему, де поступово змінюється рівень завдання - від розпізнавання й репродуктивного відтворення, через групу завдань на розуміння, до завдань на застосування. Решта - відходить на периферію - повторення, пропедевтика вивчення нового.

· З іншого боку, всім відомо, що основною сучасних рисою дітей є кліповість мислення, отже вони погано сприймають одну картинку, з якою треба працю­вати тривалий час.

Можна запропонувати, наприклад, серію малюнків, побудовану за принципом коміксів, а ще краще - частіше змінювати види активнос­ті на уроці.

Наприклад, під час вивчення теми в 1 класі «Форма предметів. Геометричні фігури» спочатку організовуємо роботу з роздавальним дидактичним матеріалом: діти виконують практичні вправи - із набору запропонованих фігур вибирають, наприклад, трикутники; потім - сині трикутники; далі - сині круги (завдання рівня розпізнавання). Після цього працюємо з навчальним посібником, у завданні якого треба зіставити форми зображених предметів із геометричними фігурами (завдання рівня розуміння). Далі - об’єднуємо учнів у групи й пропонуємо розташуватися так, щоб утворився чотирикутник, трикутник, овал тощо (завдання рівня розуміння). Знову працюємо в навчальному посібнику й виконуємо графічну вправу - треба намалювати стільки паличок, скільки круглих предметів на малюнку (завдання рівня застосування) тощо.

Зауважимо, що на уроці не можуть переважати репродуктивні завдання. Вони щонайменше учням нецікаві. Набагато продуктивнішими є пошукові завдання, які залучають до творчого мислення навіть першокласників («поміркуй, чому...», «здогадайся, який секрет...» та ін.).

· У сучасних дітей, на відміну від їхніх однолітків кінця ХХ століття, у яких пере­важав наслідувальний рефлекс, спостерігається рефлекс свободи - вони самі вибудовують систему поведінки, що спостерігається у наймолодшому віці.

Як надати свободу учням, проте не зашкодити навчанню, не внести в нього дезорганізацію?

Передусім шляхом пропонування завдань однієї змістової сутності, але у різних форматах.

Наприклад, під час вивчення в 1 класі просторових відношень, можна запропонувати учня кілька варіантів завдань однієї суті (вказати, які об’єкти розташовані ліворуч, а які - праворуч), але по-різному ілюстрованих. Кожен учень має обрати завдання, яке захоче. Або під час закріплення табличних випадків додавання і віднімання чисел у межах 10 ми можемо пропонувати учням традиційні завдання («Знайди значення виразів»), а також незвичної форми: зафарбувати частини картинки з написаними виразами, що мають певне значення; утворити пари між виразами й числами, які є їх значеннями (тестова форма); скласти завдання для однокласників. Оригінальним буде завдання такого плану: на пластикових ложках маркером написати по одному виразу на кожній і запропонувати зібрати в стаканчик ложки, де результат - певне число.

Таким чином, учні в момент самостійного вибору завдань відчують свою значущість, що в цілому, позитивно вплине на їхнє самоствердження.

Таким чином, урахування особливостей розвитку сучасних дітей у навчальному процесі дозволить вибудувати систему відносин на основі довіри і розуміння. Це важливо з огляду на те, що система відносин домінує над потребою традиційного надбання знань.

https://www.facebook.com/melfmru/videos/1940003452905588/?hc location=ufi

https://www.voutube.com/watch?v=vtBavIx75jw&feature=share

http://www.koob.ru/semenovich/semenovich neuropsychological diagnostik