Читання розробки уроків та методичні рекомендації - Нова українська школа - 2021

«Ні! Я Жива, я буду вічно жити …»

Мета проекту:

- Поглибити, розширювати знання про життя та творчість Лесі Українки.

- Вчитись здійснювати проектну діяльність на основі досліджень.

- Розвивати зв'язне мовлення, мислення, творчі здібності, пам’ять, уяву, увагу.

- Виховувати інтерес до пошукової роботи; почуття гордості за видатну українку.

Обладнання: портрет Лесі Українки, виставка книг, ілюстрації до віршів, малюнки дітей, малюнки квітів.

Освітні технології: проектна технологія.

Навчальні предмети: літературне читання, природознавство, образотворче мистецтво, «Я у світі», інформатика.

Очікувані результати:

- поглиблення і розширення знань учнів про людей, які є гордістю країни;

- формування уміння здійснювати проектну діяльність на основі досліджень;

- вироблення навичок аргументовано доводити слухачам свою думку, ілюструвати зібраний матеріал;

- створення комп’ютерної презентації, буклету.

Приблизний час, необхідний для реалізації навчально-пошукового проекту: 10 днів.

Хід роботи над проектом

І. Організаційний етап

ІІ. Планування проекту

1. Розробка плану проекту.

2. Розподіл дітей на групи, враховуючи їхні інтереси та захоплення:

Група

Завдання

Результати

«Пошуковці»

1. Відшукайте вірші поетеси про квіти та дізнайтеся про улюблені квіти Лесі.

2. Наведіть приклади висловлювань видатних людей про творчість поетеси.

Результат: зібраний матеріал представити у вигляді буклету та комп'ютерної презентації.

«Літературознавці»

1. Дослідіть інформацію про життєвий і творчий шлях Лесі Українки.

2. Складіть родове дерево родини Лариси Петрівни Косач.

Результат: дібраний матеріал представити у вигляді розповіді, фрагментів родового дерева.

«Творці»

1. Підготуйте інсценізацію творів поетеси.

2. Підготуйте виставку ілюстрацій до творів Лесі Українки.

Результат: декламація віршів, конкурс «До якого вірша малюнок?».

ІІІ. Реалізація проекту

1. Ознайомлення з метою та завданнями для групової роботи.

2. Визначення шляхів виконання завдань, пошуку інформації.

3. Розподіл обов’язків між членами груп.

4. Самостійна пошукова, творча або дослідницька діяльність.

ІV. Підсумок проекту

1. Підготовка до презентації.

2. Оформлення результатів.

3. Захист проекту.

4. Оцінювання діяльності; висновки.

Епіграф:

Хто вам сказав, що я слабка,

Що я корюся долі?

Хіба тремтить моя рука

Чи пісня й думка кволі?

Леся Українка

Захист проекту

І. Організація учнів до уроку

ІІ. Повідомлення теми та завдань уроку

ІІІ. Презентація

І сторінка «Літературознавча»

Учитель: 25 лютого — день народження Лесі Українки (Лариси Петрівни Косач-Квітки, видатної української письменниці, поетеси, перекладача, громадської діячки.)

Виступи учнів

1871 рік для української літератури дуже знаменитий. Цього року народилася Леся Українка, що згодом за словами Івана Франка, стала чи не наймужнішим поетом на всю Україну.

Народилася Леся Українка 25 лютого в Новограді-Волинському, в славній родині Косачів.

Батько Лесі — Петро Антонович Косач був людина освічена й для свого часу передова, а натурою лагідна та добра.

З боку матері рід (Драгоманових) сягає в бурхливі часи козацьких війн з турецько-татарськими загарбниками. Лесина мати палко кохалася в мистецтві, невтомно збирала його зразки: різні орнаменти, тканини, вишиванки, а також пісні, казки тощо. Вона була свого часу видатна письменниця і друкувалася під прізвищем Олени Пчілки.

Зі всіх шістьох дітей, що були в Косачів (два сини і четверо дочок), Леся найбільше вдалася в батька: і вродою, і характером, і звичками. Обидва вони були однаково лагідні та безмежно добрі, стримані, терплячі, однаково наділені виключною силою волі. Вони обоє були поблажливі в ставленні до інших, але не до себе, важко уявити, щоб вони зробили щось таке, що вважали за нечесне. Їм були огидні жадоба, зажерливість, користолюбство тощо.

Була в них ще одна спільна риса: вони надзвичайно цінували людську гідність.

Грамоти Леся навчилася дуже рано. Коли їй було чотири роки, вона вже дуже добре володіла читанням. А через рік Леся самостійно писала коротенькі листи до своєї бабусі в Гадяч та за кордон до дядька Михайла Драгоманова.

Подорожі до мавки

Дуже рано почала Леся знайомитися з народною творчістю: піснями та художніми виробами.

Мати возила дітей до різних сіл та містечок. Там вона зачаровано слухала веснянки, які селяни співали бодай чи не всім селом. Діти, а особливо Леся, сприймали це все з великим захопленням. Багато пісень увійшло у побут Косачів і стали там улюбленими піснями; це такі як «Подоляночка», «Зайчик», «Женчичок - бренчичок»та інші.

Навесні 1882 року родина Косачів перебралася на постійне проживання до села Колодяжного, що недалеко повітового містечка Ковеля. Тут поліська народна стихія заполонила Лесю і на якийсь час повністю її поглинула. В цьому селі Леся за допомогою свого брата Михайла виконала дуже цінну роботу: записала від різних людей дуже багато пісень. Перед текстами кожної пісні наклеєна була стрічка нотного паперу з нотами мелодії тієї пісні.

В дитячому віці була не одна цікава подорож Лесі до тих джерел, які збагатили її чудовим матеріалом, що перетворився під її чудодійним пером на високомистецькі твори. Глибоке знайомство з поліської народною творчістю дало можливість Лесі Українці написати чудовий її твір — «Лісову пісню».

Все, що там змальовано, їй давно уже знайомо з Полісся все те вона знала і чула ще в Колодяжному.

Початок «тридцятилітньої війни». Хвороба.

До десяти років Леся росла і розвивалася, як і всі діти. Була радісна, весела, любила співати й дуже добре танцювала із братом «козака». Коли їй виповнилося 5 років, батьки купили їй фортепіано. Вона не тільки успішно вчилась грати, а й сама бралася складати музичні твори.

Любила Леся й серйозну роботу — господарчу.

Вона завжди мала свій квітник і город, сама його обробляла й доглядала. Зовсім маленької — в 6 років — навчилася шити і вишивати, а згодом навіть взялася мережити батькові сорочку.

Та скоро сталося велике горе, що потім невідступно, рік у рік, день і день аж тридцять два роки, до останнього подиху, переслідувало й тихенько її мучило. Ось як розповідає її сестра Ольга:

«… 6 січня 1881 року в Луцьку Леся пішла на річку Стер подивитися як святять воду і в неї дуже померзли ноги. Скоро потому, і від того, як тоді і думали, вона заслабла. У неї так почала боліти нога права, що вона незважаючи на те, що й тоді була дуже терпляча, але плакала від болю. Її лікували різними способами: ваннами і масажами, і нога через деякий час перестала боліти і не боліла кілька років. Але від тої пори — це початок Лесиної, як вона сама жартуючи називала «тридцятирічної війни» з туберкульозом. В той час, коли не боліла нога, почався туберкульоз у китиці лівої руки, вилікуваний операцією восени 1883 року.

Хвора рука позбавила Лесю можливості стати піаністкою. Після руки знову почала боліти нога, туберкульоз прокинувся у легенях, а після залікованих на Карпатах та в Італії легенів на туберкульоз заслабли нирки. Хоча, як хоробро і витривало вела війну Леся, однак туберкульоз, зірвавши їй здоров’я, звів її у передчасну могилу…»

Що інтенсивніше наступала хвороба, то непоборнішим ставав дух, незламнішою воля і жадоба до життя. Не раз про це заявляла і сама поетеса. Так у чудовому творі «Contra spem spero» («Без надії сподіваюсь») вона пише:

Гиньте, думи, ви, хмари осінні!

Тоне тепер весна молода!

Чи то так ужалю, голосінні

Проминуть молодії літа?

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Жити хочу! Геть думи сумні!

Ці слова Леся Українка написала в свої дев’ятнадцять років, коли свідоме життя її тільки починалось. Знаючи, що воно буде для неї тяжке, і, можливо, коротке, вона твердо поклала — іти тільки вперед, тільки з оптимістичною вірою в майбутнє і бадьорою вогнистою піснею.

Всебічно обдарована, з тонким відчуттям музики й образотворчого мистецтва, з нахилом до засвоєння мов, Леся Українка виявила свій хист у різноманітних жанрах художньої літератури.

Вона писала короткі прозові твори. Здебільшого це казки, оповідання, розповіді з сільського життя серед них оповідання «Приязнь», «Над морем», «Помилка», «Розмова».

Леся Українка була талановитою перекладачкою, вона знала багато мов: російську, італійську, німецьку та ін. Вірші Гейне, Байрона, Ади Негрі, уривки з творів Данте й Шекспіра, давні єгипетські пісні у її відтворенні.

Живучи думами про майбутнє молодого покоління, Леся хотіла вкласти його до активного діяльного життя і свою частину праці найдоступніше було це робити словом, яке не тільки зброя в боротьбі, а й засіб виховання борців. Багато таких виховних можливостей мали її поезії про мужність і нескореність. У 1884-1891рр. Леся Українка написала поезії для дітей, які об’єднала в цикл «В дитячому крузі». Тут вміщено твори для дошкільнят і молодших школярів. Починаються творами, що добре сприймаються навіть маленькими. Лесі в той час було 16 років. Але її прагнення пояснювалося тим, що вона сама була дитиною і жила ще враженнями дитинства. В ній жив великий педагогічний талант, вроджений хист виховательки. У вірші «На зеленому горбочку» відчувався відгомін народного забавляння, утішок, які так любили малі діти. На початку вірша хатинка «притулилася», що як не характеристика стану дрімоти, а ось в кінці вона вже зовсім інша — розвеселена, сонячна. Від вірша віє ароматом дитинства, він близький до народних пісеньок, до того ж написаний віршованою формою, що так люблять малята, легко заучуються напам’ять. Леся Українка написала такі вірші: «Літо краснеє минуло», «Діти нудяться в хатині», «Тішся дитино, поки маленька», «Колискова» та багато іншого.

«Лісова пісня» — шедевр Лесі Українки. Це твір про силу, життєвість, гармонійну красу і творче безсмертя народу. Рядки «Лісової пісні», підводять до думки, що мистецтво може бути великим, лише тоді, коли вона відтворює народні діяння, прагнення до вільного і гарного життя.

Леся Українка писала все своє життя. Останні сили покидали вже її коли вона писала казку «Про велета». З ясним розумом, що вражав сучасників гостротою і далекосяжністю суджень, помирала Леся Українка. Сталося це 1 серпня 1913 року місті Сурамі в Грузії в оточенні рідних і друзів. Похорони відбулися через кілька днів у Києві.

Вона прожила недовгий вік, але це було прекрасне життя людини, що весь свій хист, кожну хвилину свідомого існування віддала народові в боротьбі за його соціальне і національне визволення. Слово було для неї зброєю у боротьбі, а без боротьби вона не бачила життя.

Перегляд відеоролика «Обличчя української історії. Леся Українка»

ІІ сторінка «Дослідницька»

Факти мовою цифр

4 роки

Вміла читати

5 років

Навчилася писати. Складала музичні п’єси для фортепіано.

6 років

Декламувала безліч віршів напам’ять. Почала вчитися вишивати.

9 років

Написала свій перший вірш «Надія».

12 років

Зайнялася перекладом книги «Вечори на хуторі біля Диканьки» Миколи Гоголя. Почала вчити іноземні мови.

13 років

З’явився перший друкований вірш «Конвалія» у львівському журналі «Зоря» під псевдонімом «Леся Українка».

19 років

Написала підручник «Давня історія східних народів» для своїх молодших сестер.

30 років

Плідно працювала на літературній ниві.

Інтерактивна вправа «Асоціативний кущ»

- Що ми знаємо про Лесю Українку?

Інтерактивна вправа «Мозковий штурм»

- Який характер мала Леся Українка? (Мрійлива, ласкава, любить природу, рідний край, спостережлива, цілеспрямована, успішна, наполеглива, нескорена, незламна, розумна, сильна духом …)

ІІІ сторінка «Акторська майстерність»

Інсценізація поезії «Мамо, іде вже зима...»

Син

Мамо, іде вже зима,

Снігом травицю вкриває,

В гаю пташок вже нема...

Мамо, чи кожна пташина

В вирій на зиму літає?

Мама

Ні, не кожна.

Онде, бачиш, пташина маленька.

Скаче швидко отам біля хати.

Ще зосталась пташина маленька.

Син

Чом не тікає чудна?

Нащо морозу чека?

Мама

Не боїться морозу вона,

Не покине країни рідної,

Не боїться зими навісної,

Жде, що знову прилине весна.

Син

Мамо! Ті сиві пташки

Сміливі, певно, ще й дуже,

Чи то безпечні такі,

— Чуєш, цвірінькають так,

Мов їм про зиму байдуже!

Бач,— розспівалися як!

Мама

Не байдуже тій пташці, мій синку,

Мусить пташка малесенька дбати,

Де б водиці дістати краплинку,

Де під снігом поживку шукати.

Син

Нащо ж співає? Чудна!

Краще шукала б зерна!

Мама

Спів пташині — потіха одна,—

Хоч голодна, співа веселенько,

Розважає пташине серденько,

Жде, що знову прилине весна.

Фізкультхвилинка

ІV сторінка «Поетична»

Конкурс на краще декламування поезій Лесі Українки.

V сторінка «Творча»

Про які квіти писала у віршах Леся Українка?

Ні, не забула! У вікно до мене

Заглянули від яблуні гілки,

Замиготіло листячко зелене,

Посипались білесенькі квітки.

«Давня весна»


Росла в гаю конвалія

Під дубом високим,

Захищалась від негоди

Під віттям широким.

«Конвалія»


Талого снігу платочки сивенькії,

Дощик дрібненький, холодний вітрець,

Проліски в рідкій травиці тоненькії,

Се була провесна, щастя вінець?

«Талого снігу платочки сивенькії»


Небо глибокеє, сонце ласкавеє,

Пурпур і злото на листі в гаю,

Пізніх троянд процвітання яскравеє

Осінь віщує — чи то ж і мою?

«Талого снігу платочки сивенькії»


Хай би туга облогом лежала,

А ти б собі пшениченьку жала.

А в пшениці то мак, то волошки

Закрасили б роботоньку трошки.

«Темна хмара, а веселка ясна…»


Ох, розкрились троянди червоні,

Наче рани палкі, восени,

Так жалібно тремтять і палають —

Прагнуть щастя чи смерті вони?

Не осиплються тихо ті квіти,

Не настане життя в них нове,

Ні, ударить мороз до схід сонця

І приб’є поривання живе.

І зчорніють червоні троянди,

Наче в ранах запечена кров…

Ох, нехай же хоч сонця нап’ються,

Поки ще їх мороз не зборов!

«Останні квітки»


… лілія біла —

Квітка чистої та любої надії!


Ой, ще ж над миленьким

Не зросла й травиця,

Як вже стала калиною

Мила жалібниця.

Чия то могила в полі при дорозі,

Що над нею калинонька цвіте на морозі,

Що на тій калині листя кучеряві,

А між цвітом білесеньким ягідки криваві.

"Калина"


«Барвіночку мій хрещатий,

Зелений, дрібний,

Ой, я ж тебе викохала,

Хороший, рясний!

Я ж садила, поливала

Тебе навесні,

Я ж думала, на віночок

Здасися мені!

«Русалка»


До кипариса магнолія пишная

Чолом заквітчаним ніжно схилилася,

Як молода до свого нареченого.

Білії квіти тремтять в темних кучерях,

Але серпанку немає на їх.

«Імпровізація»


В гаю далекім, в гущавині пишній,

Квіти гранати палкі розцвітають…

«Імпровізація»


Сиділи ми в садку, там саме зацвітало,
і сипався з каштанів білий цвіт.

«Забуті слова»


Шумів зелений лист, а голос той коханий

Про волю золоту співав мені, -

В вінку мінився злотом ряст весняний,

і золотим дощем лились пісні…

«Забуті слова»



VІ сторінка «Виставка»

Виставка ілюстрацій до творів Лесі Українки. Конкурс «До якого вірша малюнок?».

VІІ сторінка «Висновки»

З усіх поезій видно, як ставилась Леся Українка до квітів — цього феномену природи. Вона любила їх усі — від пишної троянди і до ледь помітних тернових квіточок. Ця любов була безмежною, квіти для поетеси були мірилом чистоти помислів і вчинків:

Не плямив поцілунок мій зроду квіток,

Чи то пишні були туберози,

Чи квітки, що зродив найпростіший садок,

Чи до краю вразливі мімози.

У поезіях Лесі Українки зустрічається більш як сорок інтерпретацій образу-символу квітки. Вони стали невід’ємною частиною багатої образності творів поетеси, надали їм оригінальності, барвистості, розмаїтості. Ромашки - квіти миру і кохання, на них Леся звертала особливу увагу. Раніше існувало товариство боротьби з туберкульозом, його емблемою була ромашка.
У вірші "Леся Українка" Леся Храплива пише про улюблені квіти поетеси:

Кругом Лесі Українки
В Колодяжному — селі
Там посходилися діти:
І великі і малі.

Принесли конвалій квіти,
Бо найбільше любить їх,
І заслухалися діти,
Аж затих їх гамір, сміх.

І. Франко, оцінюючи її вірші, так охарактеризував їх: «Цвіти і зорі, зорі і цвіти…» З цим не можна не погодитися, бо ніхто з українських поетів ні до, ні після Лесі Українки не змальовував так багато квітів і не надавав їм такого значення.

Леся Українка любила природу настільки, що змогла виразити красу, ніжність, тендітність і життєву силу цієї природи у слові.

IV. Підсумок

Леся Українка прожила недовгий вік, але це було прекрасне життя людини, що весь свій хист, кожну хвилину свідомого існування віддала народові в боротьбі за його соціальне і національне визволення. Слово було для неї зброєю у боротьбі, а без боротьби вона не бачила життя.

Оцінювання роботи учнів