Хрестоматія позакласне читання 2 клас НУШ - Курганова Н. В. 2019

Вступ

Друже! Ти, мабуть, добре пам'ятаєш, як у вересні минулого року першокласники зустріли інопланетянина Питайка і допомагали йому знайомитись із життям на Землі? І як Питайко заснув на цілий рік, утомившись від земного тяжіння? Минув рік. 1-Б перетворився на 2-Б. Знову падало листя з дерев, закінчувалися осінні канікули, наближався листопад, але зовсім не краса осені й не наближення занять хвилювали зараз учнів.

Другокласники з нетерпінням чекали, коли знову залунає дзвінкий Питайків голосок, коли посиплються нескінченні питання, коли його кумедні оченята знову радісно дивитимуться на земний світ.

Наближався день, в який рік тому маленький допитливий розвідник ліг спочивати, пообіцявши прокинутися через рік. Увесь цей час він пролежав у іграшковому ліжечку серед Оленчиних іграшок. Діти провідували його, іноді брали до рук, але він був ну точнісінько як лялечка — мовчазний і нерухомий. Сумно було без нього в класі, наче зникла таємниця. Лишилися лише чекання й сподівання...

Того вечора кожен з учнів 2-Б раптом став проситись у батьків на пару годин погуляти. Батьки, звичайно ж, відпускали: канікули ж іще не закінчились, нехай діти пограються з друзями. Не домовляючись, хлопчики і дівчатка бігли до Оленчиного будинку. За якийсь час в Оленчиній квартирі зібрався майже весь клас.

Батьки не заперечували: їм було приємно, що однокласники так скучили за їхньою донькою...

— Нехай поспілкуються! — сказав Оленчин тато, взявши за руку маму, — а ми залюбки прогуляємося, вечір сьогодні напрочуд тихий і теплий.

Учні, з'являючись в Оленчиній квартирі, жваво віталися з Оленкою, а потім мчали в кімнату до Питайка. Навшпиньки заходили, тихенько сідали на стільці, на диван, якомога ближче до іграшкового ліжечка. Дехто вже розчаровано зітхав:

— Мабуть, не сьогодні...

— Він точно казав, що через рік? — перепитували в Оленки.

— А він живий? — спитав було Ігор, та однокласники на нього так глянули, що він миттю замовк.

— Подумаймо краще, що ми йому покажемо, коли він прокинеться! — запропонував Петько.

— Точно, домовимось, як будемо вчити Питаєчка далі! — підтримали дівчата, яким ставало вже тривожно дивитися на нерухомого розвідника.

— Взагалі-то я обіцяла повести його до зоопарку, але чи вистачить у нього одразу сил, а в нас — часу? Розпочинається ж навчання... — приєдналась до розмови Оленка, яка до того не могла відірвати погляду від безцінної «лялечки».

До обговорення планів підключилися всі, бо ніяково почувалися біля непорушного інопланетянина й дуже вже хо-г'ли вірити, що скоро все буде інакше.

За цей довгий час усі скучили за своїм незвичайним другом, у всіх виникли різноманітні пропозиції щодо того, куди повести Питайка, що йому показати та про що розповісти. Похід до зоопарку був лише однією з пропозицій, що виникли в учнів. Хотілося побувати з Питайком і в театрах, і в музеях, і в планетарії, повезти його до Києва, на море.

Годі й казати, що всі ці плани можна було здійснити тільки згодом, адже починалися заняття у школі. А скільки розвідник ще пробуде на Землі й скільки зможе витримати активне життя?

Що ж робити, як же, не заважаючи навчанню, якомога повніше ознайомити гостя із земним життям?

Раптом обізвався задумливий і тихий Арсен. Його рідко було чути в гомоні перерв, він не був і великим прихильником футболу чи рухливих ігор. Арсен завжди тихенько тримався трохи осторонь гурту і тільки пильно спостерігав за однокласниками чи непомітно поринав у якусь принесену із собою книжку. Зараз він дочекався, коли настала мить тиші серед суперечок і численних пропозицій, і сказав:

— А ви знаєте, де зібрана вся мудрість земного життя? Де є відповіді на будь-які питання? Де ніколи не буває нудно і самотньо?

Учні здивовано подивилися на нього: — У кінотеатрі?

— У музеї?

— У театрі?

— А як же ми відправимо туди Питайка? Самого? Ми ж у школі цілий день!

— Зовсім ні, — спокійно і зважено відповів Арсен. — Це міс це — бібліотека. І в нашій школі вона дуже гарна, я з першого вересня записався і вже стільки цікавого прочитав! А Питаєчко з його допитливістю і надзвичайною пам'яттю зможе дізнатись про все, що захоче, поки ми будемо вчитись. А вже як буде в нас час, тоді поведемо його в інші місця.

— А це ідея! — підтримав Арсена Мишко. — Я теж туди заходив, правда, за підручником... Там стільки полиць із книгами на різні теми, на будь-який смак! Якщо ми зуміємо заховати Питайка десь на полиці, то він зможе читати і вночі, і ввечері, і з раннього ранку... А ми будемо провідувати його щодня, підшукувати йому полиці, де йому буде цікавіше...

Вирішили зупинитися на Арсеновій пропозиції. А ті непоступливі учні, що встигли посваритися під час обговорення, швидко згадали і, зчепивши мізинчики, промовили МИРИЛКИ, якими дуже зацікавили... свого інопланетного друга.