Хрестоматія позакласне читання 2 клас НУШ - Курганова Н. В. 2019

Білочка рудка
Полиця 2. Оповідання про тварин

Якось, тільки-но Христинка прокинулася, до кімнати заглянув тато і з таємничим виглядом поманив її надвір. Вона вмить зіскочила з ліжечка, швиденько одяглася й дуже зацікавлена вибігла за ним. Тато підвів її до колодязя, де росло розлоге горіхове дерево, і кивнув: мовляв, ось поглянь, що побачиш!

Христинка зирк угору — а там, на самісінькому вершечку, грається з сонячним промінчиком руденька білочка. Сковзне промінець по дереву — білочка шусть за ним. Зупиниться на хвилинку, пошелестить листям і знову: скік сюди, скік туди.

Та ось вона вгледіла Христинку з татом і завмерла на гілці. Тепер її можна було як слід розглянути. Хвіст у білочки пухнастий, лише кінчик ніби сметаною облитий, вуха з китичками, двоє уважних очей так і пильнують за кожним їхнім рухом. Зацікавлено дивиться білочка на Христинку, не змигне.

— Тату! — обертається дівчинка. — Я збігаю і винесу їй горішків! Може, тоді вона спуститься до нас із дерева.

Христинка метнулась до хати і за мить принесла два горіхи. Постукала ними один об один. Білочка наче завагалась: спускатися додолу чи ні? А далі таки не встояла перед спокусою — скік, скік із гілки на гілку, зіскочила на землю і підбігла до Христинки. Дівчинка в захопленні простягла назустріч їй долоньку з горіхами. Ласощі схоплено — і проворна білочка знову на вершечку дерева. Всілася на задні лапки, а передніми тримає горіх і з тріском лущить його гострими зубками.

Відтоді і повелося. Щоранку, прокинувшись, Христинка біжить до криниці і виглядає на горіхові білочку. А вгледівши, все частіше ловить на собі її зацікавлений, довірливий погляд. А десь на третій тиждень сталося ось що.

Повертаючись із крамниці, Христинчина мама підійшла до воріт і тільки взялася за хвіртку, як раптом їй під ноги стрибнуло щось руде й спритно забралося до сумки...

Від такої несподіванки мама зупинилася. А білочка, не соромлячись, почала хазяйнувати в сумці. Потім вистрибнула з неї і — до мами на плечі. Так вони вдвох і до хати зайшли.

— Донечко, а глянь-но, кого я принесла! — покликала Христинку мама.

Дівчинка вибігла і від здивування сплеснула у долоньки. А звірятко враз скік — і вже в неї на плечах!

Прудку білочку назвали Рудкою. Вона виявилася чарівним, лагідним та ласкавим звірятком. За якихось півгодини спокійно сиділа стовпчиком серед гурту дітей, що позбігалися зі всенької вулиці подивитися на неї, і лузала соняшникове насіння, яким вони щедро її пригощали.

Минуло кілька днів. Білочка міцно подружилася не тільки з Христинкою, а й з усіма її подружками.

Тільки-но на подвір'ї залунають їхні голоси, одразу ж опинялася й вона тут як тут і починала кумедно цмокати, ніби кажучи: «Пригостіть, будь ласка, чимось мене!»

Та найбільше любила Рудка допомагати Христинці з мамою по господарству. Варто було їм піти на кухню, як вона бігла за ними. Тепер у домі можна було спокійно залишати на столі продукти, не боючись, що всюдисущі кошенята що-небудь стягнуть. Якось одне з них спробувало непомітно поцупити зі сковорідки рибину. Тієї ж миті Рудка спритно підскочила і так штурхонула його лапою в рожевий ніс, що шкідливе кошеня кулею вилетіло за двері і довго не з'являлося у хаті.

Рудка прожила у Христинки всю осінь і зиму, а на початку весни кудись зникла.

Дівчинка дуже сумувала за нею.

Відійшла рання весна, настало літо. Був вихідний день, і Христинка вирішила довше поспати.

Раптом почувся стукіт у вікно. Хто там? Дівчинка схопилася з ліжечка, відсунула фіранку і очам своїм не вірить! На підвіконні стовпчиком сидить її Рудка, а з-за її спини виглядають ще дві маленькі руденькі мордочки! Побачивши Христинку, Рудка заметушилась і зацмокала. А коли дівчинка прочинила вікно, стрибнула до неї на плече.

— Мамо! Тату! — радісно загукала Христинка. — До нас Рудка повернулася!

І мама, і тато, побачивши Рудку, заусміхалися. Тим часом дівчинка спробувала погладити маленьких білченят. Однак ті злякано кинулись від неї й поховалися в кущах. Хоч скільки вона їх кликала — не показувалися.

Христинка дуже засмутилася. Але тато заспокоїв її, сказав, що треба деякий час зачекати, поки звірятка звикнуть до них. Він приладнав на дереві дощечку, і Христинка щодня клала туди горіхи.

Як тато сказав, так воно й сталося — скоро білченята посміливішали і вже не тікали при появі дівчинки. А з часом так звикли до неї, що варто було їй відчинити вікно, як вони вистрибували на підвіконня і брали їжу з її рук.

Ось вам і вся історія про Рудку та її діточок. Вони й зараз живуть у Христинки в дуплі старого горіха.

Віра Оберемок

ДРУЖЕ!

* Тобі сподобалося це оповідання? А що в ньому тебе найбільше зацікавило?

* Христинка назвала білочку Рудкою, бо вона руденька. А як ще можна кликати білку? Вигадай, будь ласка, ім'я, яке тобі до вподоби.