Хрестоматія позакласне читання 2 клас НУШ - Курганова Н. В. 2019

Як у верблюда виріс горб
Полиця 4. Казки

А це вже інша казочка, і розповідає вона про те, як Верблюд нажив собі великого горба.

На початку років, коли світ був іще молодий-молодий, а тварини тільки ставали до роботи на Людину, був собі Верблюд. І жив той Верблюд якраз посеред Ревучої Пустелі, бо ж геть не хотів працювати, а до того ще й сам був Ревун. Отож він жував собі там різні цурпалки та гілочки, молочай, полин та колючки, і все — ліниво-ліниво. А коли хто озивався до нього, він лише гиркав: «Грррб!» Отак тобі — «Грррб!» — і більше нічого.

От понеділкового ранку приходить до нього Кінь із сідлом на спині й вудилами в роті та й каже:

— Гей, Верблюде, чуєш, Верблюде, ходи, служи і носи разом з нами!

— Грррб!.. — огризнувся Верблюд.

Кінь пішов геть і розповів про це Людині.

От наступного ранку приходить до нього Пес із палицею в зубах та й каже:

— Гей, Верблюде, чуєш, Верблюде, ходи й ори поле разом із нами!

— Грррб!.. — огризнувся Верблюд.

Пес пішов геть і розповів про це Людині.

От уже третього ранку приходить до нього Бик з ярмом на шиї та й каже:

— Гей, Верблюде, чуєш, Верблюде, ходи й вози разом з нами!

— Грррб! — огризнувся Верблюд.

Бик пішов геть і розповів про це Людині.

Під кінець третього дня покликала Людина Коня, Пса та Бика і сказала:

— Троє, ви чуєте, троє, мені дуже шкода вас (та ще в час, коли світ отакий молодий-молодий), але отой гиркун з пустелі не може працювати, інакше б він був зараз тут. Я хочу дати йому спокій, зате ви маєте робити й за нього!

Це страшенно обурило трьох (та ще в час, коли світ отакий молодий-молодий), і вони забігли аж на край Пустелі й зібрали там віче-раду чи сходку-нараду.

А Верблюд підійшов і, вкрай ліниво пережовуючи кущ молочаю, почав сміятися з них. Потім гиркнув своє «Грррб!..» і знову подався геть.

Аж тут пролітав поблизу Джин, володар усіх пустель, загорнувшись у хмару куряви (джини завжди так подорожують, бо вони чародії), та й зупинився повічувати-посходкувати з трьома.

— О Джине всіх пустель, — сказав Кінь, — чи справедливо це, щоб хтось лінувався, коли світ ще такий молодий-молодий?

— Звісно, ні, — відповів Джин.

— Так от, — вів далі Кінь, — є такий звір з довгою шиєю та довгими ногами посеред твоєї Ревучої Пустелі (і сам він теж Ревун), що й за холодну воду не брався від понеділкового ранку. Він не хоче возити!

— Оце-то так! — сказав Джин і присвиснув. — Клянуся золотом усієї Аравії — то мій Верблюд! А що ж він каже?

— Він каже «Грррб!» — озвався Пес, — і не хоче служити й носити.

— А ще що він каже?

— Тільки «Грррб!»... і не хоче орати, — докинув Бик.

— Чудово! — сказав Джин. — Я йому зараз гиркну, якщо ви зласкавитесь почекати хвилинку.

Джин загорнувся у свій плащ-куряву і помчав через пустелю, і розшукав там Верблюда, що з цілковитого нічев'я та лінощів витріщався на власне віддзеркалення в калюжі води.

— Агов, мій довгов'язий і пихатий друже, — сказав Джин, — я чув, ніби ти байдикуєш, хоч світ ще такий молодий-молодий?

— Грррб! — огризнувся Верблюд.

Джин сів і, втопивши бороду в жменю, почав придумувати Велику Чаклунську Примову, поки Верблюд витріщався на своє віддзеркалення в калюжі води.

— Від понеділкового ранку ті троє працювали і за тебе, і все через твої ліньки-переліньки, — сказав Джин, а сам далі обдумував Велику Чаклунську Примову, втопивши бороду в жменю.

— Грррб! — огризнувся Верблюд.

— Бувши тобою, я б уже не гиркав, — сказав Джин. — Настане день, коли ти пожалкуєш, що так чинив. Дурисвіте, я хочу, щоб ти працював.

Верблюд огризнувся ще раз: «Грррб!» І тільки-но він це сказав, то й побачив ураз, що його спина, якою він так пишався, розпухає та розпухає, і на ній вип'явся великий горб.

— Бачиш? — сказав Джин. — Ото і є твоє власне «Грррб!», яке вилізло тобі не боком, а спиною за те, що ти не працював. Сьогодні середа, а ти нічого не робив від понеділка, коли почалася робота. Тепер іди роби.

— Та як же я зможу, — сказав Верблюд, — з оцим горбом на спині?

— То я його зробив навмисно, — відповів Джин, — бо ти змарнував цілих три дні. Віднині ти зможеш працювати три дні поспіль без їжі, бо тебе харчуватиме горб. Отож не нарікай ніколи, що я не подбав про тебе. Виходь із пустелі, біжи до отих трьох та поводься пристойно. Погиркай на себе!

І Верблюд гиркав на себе, на свій горб та все інше, та все-таки подався до тих трьох. І відтоді й донині Верблюд завжди тягає на собі оте «Грррб!» (яке ми з чемності звемо горбом, щоб не уражати його почуттів). Але й досі він не надолужив отих змарнованих трьох днів на самому початку світу, як і досі не навчився поводитися пристойно.

Редьярд Кіплінг